mfrid: (Default)
[personal profile] mfrid
Достопримечательность «с коричневой табличкой», в которую мы заехали наобум. Вообще говоря, информационная доска напоминала развесистую клюкву, обещая петроглифы нескольких эпох, включая святилище такое-то, святилищ сякое-то и всё сразу в одном месте. А похоже, всё правда.

Зона петрогилифов огорожена, и с этого года заход только с экскурсоводом. Что несомненно правильно, но слишком поздно: за последние годы испоганить успели многое (не считая даже невольно поврежденного при строительстве тракта, до того, как петроглифы вообще нашли).

Да. Еще одна причина, по которой без экскурсовода делать нечего: неопытный глаз большую часть изображений просто пропустит.

Оленя видите? А он есть )

altay_petroglif_2017_11
morreth: (Default)
[personal profile] morreth

Відвідала оцей захід:



"Нові праві" не можуть без брехні. Протягом того часу, що я встигла записати, поки не сів телефон, пан Едуард Анатолійович Юрченко збрехав принаймні чотири рази у капітальних питаннях своєї лекції та безліч разів пересмикнув у дрібницях.

Він збрехав, що в країнах, де дозволені гей-шлюби, зростає рівень абортів. Ні, пане, Юрченко, в Данії та Нідерландах він складає наразі 12 на 1000 жінок, і це менше навіть в тих країнах, де аборт заборонений. Польща, як і ми, серед лідерів - 43 аборти на 1000 жінок. На хвіст: також Данія та Голандія утримують найнижчий рівень підліткових вагітностей.
http://ec.europa.eu/…/statis…/index.php/Fertility_statistics

Він збрехав, що українці дивилися на шлюб як на дещо сакральне, а на розлучення - як на дещо неможливе. Ні, для українців шлюб був насамперед угодою, яку обидві сторони були вільні розірвати, і це було дуже просто зробити: прийти до судді з розлучним листом та зареєструвати факт розлучення у судових книгах. Лише з початком московської окупації у 18-му столітті розлучення ускладнили до майже повного унеможливлення, і це ул цілком ініціатива Московського синоду.
http://dspace.nbuv.gov.ua/…/123456789/24686/04-Petrenko.pdf…

Він набрехав, що в родині людина почувається захищеною. Неправда: багато українок страждає від сімейного насильства.
http://zib.com.ua/…/121850-ukrainci_vvazhayut_simeyne_nasil…

Він набрехав про гендерну теорію та гендерні експертизи підручників. Він таке верз, що мені вже несила було мовчати.

Мені було соромно дивитися, як доросла освічена людина таке верзе. Як там у Сей-Сьонагон, "Коли за чуже бере сором"?

Але мені було також і страшно. Бо більшість слухачів складали дітлахи років 18-20, яким дуже легко замилити очі. А той відкат "вправо", який зараз спостерігається по всьому світу -- це не більш ніж реванш покоління бебі-бумерів, ностальгія 60-літніх за часами, коли в них хрін стояв, трава була зеленіша, а баби цицькатіші. І нема чого їм протиставити, бо нас, 70-ників, тупо менше, а 60-ків ще менше, трикляте відлуння війни. І наші діти - наймалочисельніша генерація. І я бачу, як мертва рука Другої Світової простягається до них та тягне у могилу. Бо той запит на "традиційність, "силу", "родину", "кров та почву" -- він сформований стариганами, які вже однією ногою в могилі, і хочуть, щоб їм там було не дуже нудно.

(no subject)

Sep. 23rd, 2017 10:56 am
anna_frid: (Default)
[personal profile] anna_frid
Я же целенаправленно тренируюсь понимать других, да? Я многое могу понять. Я достигла невероятных успехов в этом: например, не так давно мне удалось даже понять, что в голове у женщин, которые месяца три после незащищенного секса вообще не задумываются, что могут быть беременны.

Но вот что мне пока никак не удается, так это понять американскую любовь к разглашению всему миру своих и чужих интимных подробностей.

Романчик давно уже читала, разряда тупых незапоминающихся романчиков. Там, значит, женщина с мужчиной предались страсти, а наутро женщина встретилась с подругой. Та спросила ее, как дела - и героиня радостно "рассказала ей все подробности прошедшей ночи".

ну там далее в том же духе )

Троха про хіджаб

Sep. 23rd, 2017 09:56 am
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Особисто я обстоюю право кожної людини маніфестувати свою релігійну ідентичність.  До того ж, хустка на голові може бути просто хусткою на голові, а хустка на обличчі - захистом від сонця, пилу та комах.

Але є два нюанси.

Перше - власне в Корані немає заклику закривати обличчя й волосся. Йдеться про закривання одежею тіла і власне грудей. Волосся, обличчя, ще й пучки рук - то вже типове перегинання палки, як у євреїв з окремим посудом для м'ясного та молочного, а в наших предків (а зараз ще в декого зі старовірів)  - з окремим посудом для пісного та скоромного. Тобто, "візьмемо з Писання існуючу заборону, та ще й накрутимо зверху купу своїх, щоб аж крехтіти під вагою благочестя".

Звісно, з таким підходом хутенько забувається про головні засади релігії: любов до ближнього, милосердя, оце все. Бо нема ж коли про це дбати, якщо пильнуєш, в кого як зав'язна хустка, чи достатньо щільно, чи ні. Якщо в Корані сказано, що "Аллах зганьбить" безчесну жінку - то це значить, що ми, класні пацани з якогось "Карфагену", маємо право призначити "безчесною" будь-яку жінку на наш смак і цькувати  аж до смерті.

Вимога закривати тіло перетворилася на вимогу закривати волосся, бо волосся в античності та в Середньовіччі було сексуальним фетишем. Апостол Павло саме тому вимагає від жінок закривати волосся, і надає ще одне обгрунтування для цього:  як маніфестацію влади над жінкою чоловіка (тому у християнських країнах довгий час дівчата ходили простоволосі, в той час як заміжні жінки накривалися: це було власне знаком, яка з жінок є вільною для шлюбних пропозицій).

Але в наші дні будувати свою поведінку на тому, що для когось твоє тіло є сексуальним фетишем - це все одно що віддавати своє тіло натовпу на поталу. Нехай фетишист тримає себе в руках. Нехай суспільство трошки менш поблажливо ставиться до нього. Якщо імами, які торочать, ніби непокрита жінка - то ласий кусень м'яса, а чоловік - то собака, мають рацію, то саме чоловікам треба вдягати суворі намордники та якісь аналоги поясів цноти, бажано з шипами всередині, аби вчилися контролювати себе. Якщо ти скажений собака, а не гомо сапієнс сапієнс, то й місце тобі в залізному вольєрі, а не серед людей.  

Мусульманки часто кажуть, що, вдягши хіджаб, або навіть хімар, нікаб чи бурку, вони почуваються вільними від чоловічих поглядів, що хіджаб захищає від сексуальної об'єктивації. Але я вважаю це самооманою. Чоловіки об'єктивують жінок незалежно від того, що жінки носять. Об'єктивація це не про жіноче тіло, а про чоловічий погляд на нього - погляд як на річ, що належить комусь із них, і має бути певним чином  упакована та маркована. Чоловік, якого привчили дивитися на жінку як на річ, залишається небезпечним для жінок, хоч би ті загорталися в дванадцять шарів одягу, як японки епохи Хейан.

ПОВЕДІНКА ЧОЛОВІКА ЗАЛЕЖИТЬ ЛИШЕ ВІД БАЖАННЯ ЧОЛОВІКА. А хіджаб частенько - маніфестація права чоловіка на безвідповідальність. "Я ношу хіджаб, бо вважаю чоловіків діточками, що не здатні контролювати себе при виді мого волосся" - тк перекладаються на людську мову чиленні апології хіджабу від жінок.

До чого така апологія призводить? Гаразд, накрили волосся - тепер в чоловіка вскакує шишка вже не на волосся, а на губи. Тоді вдягнемо нікаб, щоб закрити й губи. Добре, в статевозрілих діточок шишка вскакує при вигляді очей та вій. Натягнемо бурку й чачван. Тоді здоровенна дитинка пускатиме слюні на витвір своєї уяви - як же ж цій білолашній дитинці зарадити? О, є вихід: запхаємо жінку за кам'яні стіни, заборонимо показуватися на вулиці без супроводу, в навіть у домі виділимо для неї окремі приміщення, щоб сиділа там, як заразна.

Плавали, знаємо, бачили все це лайно в Середній Азії, куди воно знов повертається, бачимо зараз в Саудівській Аравії, Афганістані, Ірані. Не хочу цього в Україні. Не хочу для кримських татарок та імігранток з Росії, де почалося справжнє полювання на жінок, які не хочуть назад у реставроване Кадировим середньовіччя.  Не хочу такого поряд з собою.

І ми плавно приходимо до другої причини - чого я, власне, проти хіджабу.

Примус.

Гаразд, Аміна Окуєва носить хіджаб добровільно, її ніхто не змушує. Але іранських та саудівських жінок змушують під страхом кримінального покарання. Сирійських та єгипетських - під страхом суспільного осуду. В Афганістані та Пакістані де-юре хіджаб не є обов'язковим, але де-факто жінку, яка не накриває голови, або носить "надто вільний" варіант (а дехто з афганців і нікаб вважає чимось на кшталт міні-спідниці) можуть побити і навіть убити.

Поки примус є - є й сумнів, що та чи інша жінка носить хіджаб добровільно, а не тому, що на неї тиснуть родина чи спільнота. Лише коли примусові шлюби, "убивства честі", цькування жінок відійдуть у минуле, я повірю у цілковиту добровільність хіджабу.



Так, я знаю, що на картинці - хлоп з племені туарегів. Це провокація, мвахаха!

Шана Това

Sep. 21st, 2017 07:31 pm
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
https://yadi.sk/d/ESbqo2hh3N7sGF

Примерно 1978 год, записано на берестяные пластинки :-) Лес возле дер. Ожигово по Киевской жд.
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
Страшные люди

4 апреля 2014 г.

В результате победы Майдана и ответной агрессии Кремля, развязавшего передел границ в Восточной Европе, многое, казалось бы, давно известное, не раз виденное, теперь открывается в особой, более объёмной оптике. Как, вероятно, уже заметили, в последнее время на российском телеэкране замелькал «Брат-2». Именно он, а не 1-й «Брат». Чем это вызвано, всем понятно: реплики насчёт «бандеровцев», звучащие в фильме, общеизвестны. А уж слова «Вы мне, гады, ещё за Севастополь ответите!», с которыми брат Витя пристреливает в Чикаго украинского «братка», давно стали чуть ли не поговоркой. Надо сказать, эта сцена в актуальном военно-политическом контексте выглядит просто ужасающей. Речь сейчас не о позиции самого Балабанова: независимо от неё, какой бы она ни была, фильм стал химически чистым результатом художественного исследования современной русской личности.Read more... )

Троха про Брата-2

Sep. 21st, 2017 01:11 pm
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Як то кажуть - музикою навіяло.

У 2000 чи 2001 році, я вже точно не скажу (Кінн, коли були Ангмарські війни?) ми з покійним Олексієм Свиридовим їхали до Москви електричкою з Хотьково (саме з тих Ангмарських) та обговорювали межи собою "Брат-2".

Мені тоді фільм подобався. У мене був "Імперський" період, я читала "На чужом пиру" та "Ордусь" Рибакова, "Посмотри в глаза чудовищ" Лазарчука з Успенським, і навіть, прости Господи, Лук'янена. І докупи з тим читвом пішли "Истребители" того самого Свиридова - як хоробрі російські пілоти потай воюють з НАТОвцями в Сербії. За братушек-слов'ян.

Отже, я поділилася з ним своїм захватом від "Брата-2", а він почав лаяти це кіно на всі корки.

Його зауваження були цілком справедливі. Фільма шовіністична, імперіалістична та морально деградантська.

Але, заперечила я, ти ж сам написав таку книгу, де хоробрі росіяни побивають жалюгідних америкосів та англікосів заради братушек-слов'ян. Тобто, це не був закид - саме завдяки цій книзі я вважала його однодумцем-імперцем, книга мені дуже подобалась, і я була вражена просто в самісіньку печінку, дізнавшися, що ніяким однодумцем він не є, а книгу написав, власне, для грошей.

Ні, я не думаю, що він, якби не помер, був "Кримнашем".

Але, здається мені, він так і не побачив би жодного зв'язку між істерією "Кримнашу" та своїми "Истребителями".

Моралі не буде. 


taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
В середине 1990-х в новосозданный (вне системы РАН) Научный Институт, издававший исследования о том, как НАМ надо работать, чтобы начать жить при капитализме, а не полувоенном коммунизме (они уже в нем жили), принимали на работу девушку - секретарем. На скромную зарплату, менее 1000 баксов (примерно 3-4 зарплаты учителя, сталевара или врача Скорой). Разумеется, принимали по блату, "по звонку". Однако на входе ее тормознул и сказали, что у нас настоящий капитализм, поэтому ей надлежит написать резюме, его оценит беспристрастная комиссия эйч-аров. Ну, она села и написала, что ищет работу с высокой оплатой и непременным требованием к условиям труда, чтобы ничего не надо было делать.

Взяли.

ЗЫ. Помните о заголовке!
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
Один российский исследователь стал кандидатом в 24, доктором в 28, профессором - когда не было 35. Избрался бы и в Академию, но тут начались в ней пертурбации. Работал он в отрасли, в которой - редкий случай - исследования в России высоко востребованы, и специалисты этого уровня (от доктора наук и выше) - элита российского общества (насколько можно говорить об элите в несиловой части).

После Крымнаша (примерно летом 2015) он поехал в составе российской делегации на научный конгресс в Болонье. За обеденным столом сидели все 8 членов российской делегации - все завлабы или членкоры, директора и доктора. И шестеро из восьми увлеченно обсуждали тему, что вот - величие прошлого Италии, Высокое Возрождение, а настоящее-то насколько ужасно! Негрилы, цыгане, а туда же, на Россию хвост задирают, за то, что вернула Крым! Путин знает, что делает, но кто бы ему подсказал, чтобы помягче с Италией, все же культурное наследство, удушили ее совсем наши санкции, жаль будет, если тут воцарится хаос. Шестеро страстно обсуждали, двое потрясенно угорали.

По возвращении в Москву герой немедленно оформил визу в одну западную страну и уехал на ПМЖ, несмотря на почти полную невозможность переоформить лицензию на те исследования, которыми он занят (российская в той стране недействительна). И не жалеет.

ЗЫ Помните о заголовке!
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
КЛАСС - это тема не про истину, а про правду (то есть, это социологический конструкт, который не отражает научную истину, а является мифологическим, при этом в некоторых случаях направленным на освобождение людей).

НАЦИЯ - это тема не про истину, а про правду (еще реже, чем класс, но бывает мифологическим инструментом "национального освобождения").

РАСА (социологическая ) - не про правду и не про истину, а про ложь и фейк.

РАСА (биологическая) - про истину, но не про правду (по определению, так как биология не занимается "правдой").

Аналогично, ПОЛ.

ГЕНДЕР - не про истину, а про правду. На этом месте сознаю, что открываю ящик Пандоры, но не вижу, чем хотя бы минимально это отличается от "класса" (с тенденцией эволюции к "нации" - "вуминейшн").

Как-то так.

Шана това!

Sep. 20th, 2017 09:55 am
morreth: (Default)
[personal profile] morreth
(Героям шана)



morreth: (Default)
[personal profile] morreth

Тобто, не в тому, яким є Саакашвілі – політиком, людиною, неважливо.

 

Справа в тому, яку силу він зараз представляє, або представлятиме найближчим часом.

 

Я бачу в людей купу оптимізму, пов'язаного з тим, що ПОП злякався Міхо. Тому що таки дійсно злякався. Окей, може, з громадянством Саакашвілі не все було кошерно, але де написано, що громадянин іншої країни не може в’їхати в нашу? Навіщо був той цирк з конями, з затримкою потягу, з мінуванням? Аби спровокувати Ніколозовича на прорив? Ніколозич вже не стане більшим політичним небіжчиком, те, що мертве, померти не може. То навіщо?


 

Я вважаю, йдеться не про раціональні міркування. Люди, які раціоналізують всі підряд вчинки політиків, схожі на персонажа англійського анекдоту, який, дізнавшися, що його політичний супротивник помер, почав міркувати, який політичний зиск небіжчик з цього матиме. Політики живі люди, як і ми (хоча в це важко повірити), і інколи вони реагують на події, як і ми, радше спинним мозком, ніж головним. Реакція ПОП на Міхо здається мені саме спинномозковою, нерозсудливою.

 

Але чи є вона цілком безпідставною? Хіба завжди спинномізкова реакція – невірна? Якби воно було так, ми не еволюционували би до сапієнсів, вимерли раніше. Міхо дійсно небезпечний для ПОП, але не так, як вважають реформатори-романтики.

 

Ану, згадаймо, що ми знаємо про ПОП? Що він а) не любить крові; б) не вірить ні у який суспільний договір, а вірить у договорняки.

(взагалі я вважаю, що з концепцією суспільного договору повний мрак у всіх, хто досяг якоїсь зрілості за часів СРСР. Тут нічого не виправити, тільки сорок років по пустелі, а вважаючи на зростання СПЖ з часів Мойсеєвих, то й усі 60).

 

Готова побитися об заклад, що революцію гідності ми бачимо не так, як ПОП. З нашої точки зору, учасники Майдану та Небесна Сотня своєю кров’ю вибороли всім нам можливість вибрьохатися з пост-совкового лайна та нарешті переформатувати державу у щось людське.

Але з точки зору ПОП все було інакше: то він, людина розумна й сердешна, зупинив страшну гекатомбу, яка могла б іще тривати хтозна скільки, і хтозна скільки життів унести.  Ті, хто пер із фанерними щитами під кулі, у кращому разі є жертвами власної нерозсудливості. Саме через них Хуйло, скориставшись моментом, віджамкало Крим та простерло чоботи свої на Донбас, а ПОП, коли вже став Президентом, зупинив його (так, лише зупинив, а не викинув геть – але треба бути вдячними уже за те, що ми маємо). Своє президентство ПОП майже напевне вважає великою жертвою зі свого боку, бо нових привілеїв воно йому не дало, а геморою наробило. А ми, невдячні, ще дорікаємо йому тим, як повільно йдуть реформи і мляво провадиться АТО, та натякаємо на «посадити трьох друзів».

Саме тому ПОП не дуже святкує нас, тобто народ, тобто, з його точки зору, електорат. Ми ненадійні, на нас не можна спиратися, в нам пам’ять як в золотої рибки. Ми голосуємо за тих, хто насипле гречки, а молодь взагалі мала в дупі ті вибори. Ну то який сенс Порохові робити щось для нас? В нього є західні партнери, які дають кредити. В нього є тут приятелі, з якими ці кредити можна пиляти, і які свій час насиплють виборцеві гречки, аби той знов обрав Пороха та дав можливість пиляти кредити. Як, в біса, в цю схему вписуємося ми? Аж ніяк.

 

Тепер про Міхо. ПОП виписав Міхо з Грузії аби звітувати перед західними товаришами, що, мовляв, ось, реформи ведуться, і я навіть варягів запросив. Мені здається, що Міхо від самого початку хотіли використати як таран проти Коломойського, але, навіть якщо не так, то кінець кінцем воно так вийшло.

Бачити Міхо самостійним політичним гравцем – такого в ПОП не було. Та і в Міхо не було. Ніколи він не був самостійним політичним гравцем. Все «грузинське диво» ґрунтувалося на тому, що Захід давав гроші. Міхо й компанія жили на ці гроші, розкуркулюючи корумповану тодішню політичну елітку. Оскільки вони жили на західні гроші, вони мали можливість не шукати з еліткою компромісів, що позитивно вплило на імідж Міхо як безпощадного борця з корупцією.

Але коли Міхо приїхав до нас – виявилося, що на потоках грошей з заходу вже сидять. І на потоках зі сходу вже сидять. І взагалі нема в країні грошей, на яких ніхто б не сидів. Тож Міхо від початку не міг не шукати компромісів.

Він гадав, що компроміс з Порошенко дасть йому волю й недоторканість. Аж зась: Порошенкові треба було, щоб Міхо зачіпав лише тих, хто йому не свій. Щоб ця «антикорупційна» коза сорняк поїла, але не чіпала горох. Але ж ми знаємо, що то є неможливе навіть не тому, що суперечить природі кози, себто Міхо. Але це суперечить самій природі корупційних скандалів, коли одна порушена корупційна схема призводить до «ефекту доміно» та викриття інших, бо ніхто ж не такий лох, щоб, бувши відтисненим від кормушки, мовчати в тряпочку.    

Отже Міхо зробив свою справу та допоміг «підірвати» Коломойського. І зробився… не те щоб непотрібним, знайшли б йому врешті якийсь вжиток… Незручним. Як і інші варяги: Згуладзе, Балчун, Супрун. Його, зрештою, покликали в країну, щоб він робив ім’я Порошенкові, а не собі, то що він там собі надумав?

 Деякі мудрі Сократи кажуть, що готувалася операція «преємник» з Міхо в головній ролі, але Міхо через свій темперамент все обісрав собі й людям. Якщо правда – то осьо й красна ціна Міхеїлові Ніколозовичу та його реформаторству.

 

А ТЕПЕР НАЙГОЛОВНІШЕ.

Наразі вся наша політична илітка поділяється на три великі групи «за інтересами». Перша – це ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться у Росії. Це велика купа людей із великим впливом в уряді. Не будемо зараз кидатися словами «вороги», просто зазначимо, що бізнес-інтереси цих людей пов’язані з відверто ворожою державою. До цієї групи належать Фірташ, Ахметов, Льовочкін, та загалом більшість ригів та опів, які є тими ж самими ригами, навіть не дуже перефарбованими. До речі, ця група дуже добре засвоїла патріотичну риторику, і, як показала історія з блокадою Донбасу (яка призвела до зростання імпорту вугілля з Росії – і прибутків тих, хто на цьому нажився - у півтора рази), може дуже вдало використовувати патріотичні настрої.

Друга – ті, чиї бізнес-інтереси знаходяться в Україні та на Заході. Це не значить, що вони наші друзі. Це значить що вони не зацікавлені у тотальному зубожінні українського народу, бо нема кому буде купувати ті цукерки. Але це ще не значить, що вони зацікавлені в процвітанні українського народу. Вони зацікавлені, як і перша група, лише у власному процвітанні, просто для першої групи наявність українського народу взагалі не є принциповою, навіть на свої виробництва вони можуть завезти в’єтнамців. Але у якості покупців товару в’єтнамців вже не імпортуєш, тому друга група інколи щось корисне для України готова робити.

І третя група – це люди, в яких бізнес-активів або нема взагалі, або вони є мізерними. Головний актив цих людей – це близькість до владних структур та можливість утворювати корупційні схеми. Зрештою, цей контінгент продається першим, або другим. Бо власне для того і йде у владу – продатися. Це Юля, це Ляшко, це дехто з депутатів останнього «призиву», які потрапили у ВР як майданівці та комбати.

Ви правильно здогадалися, Міхо належить до третьої групи.

І тепер ми повернемося до корінного питання: чого саме ПОП реагує на Міхо спинним мозком та первинними рефлексами?

Бо добре це знає: Міхо не проводир самостійної політики, він приїхав продаватися.

І якщо ПОП його не купить – а він не купить! – то хто?

Власне, в Україні є лише одна альтернативна сила.  Як я сказала вище, ця сила добре навчилась використовувати патріотичну риторику у власних інтересах. То що перешкодить їй використати у власних інтересах реформаторську риторику Міхо?

Власне, ніщо.

Оцього і треба боятися: що Міхо підвезе нам москаля, у найбуквальнішому сенсі сього слова.                                                                                                                                                                    

taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net

Стоит ли интеллектуалам и дальше обманывать себя?



Системные либералы и независимые эксперты годами предлагали конструктивные решения для государства. Каков результат?

Владислав Иноземцев 18 сентября, 17:46

Последние события в России указывают на все большую поляризацию нашего общества. На прошлой неделе ее символами стали впечатляющий успех демократических оппозиционных сил на муниципальных выборах в Москве 10 сентября и стотысячный крестный ход в Петербурге 12 сентября, прошедший в том числе под лозунгами против фильма «Матильда». Все больше кажется, что внутри страны существуют два общества, идеалы и стремления которых имеют друг к другу весьма условное отношение.

Склонность к самообману

Однако меня удивляет не сам этот факт (его можно было заметить и пять, и десять лет назад), а нечто иное – осмысление наметившихся тенденций в кругах, которые претендуют на адекватное восприятие действительности (я специально не называю их «демократами», «либералами», «интеллигенцией», «креативным классом» или иным подобным термином). Доминирующей трактовкой является описание происходящего как своего рода борьбы «либерального» («прозападного», «светского») и «консервативного» лагерей за влияние на власть, за определение дальнейшего направления развития страны. «Творческая интеллигенция», защищающая Кирилла Серебренникова; предприниматели, выражающие осторожные симпатии Владимиру Евтушенкову; экономисты и политологи, с энтузиазмом участвующие в составлении программ Алексея Кудрина; журналисты, жаждущие оправдания Алексея Улюкаева, – все эти люди, кажется, искренне верят, что где-то наверху не знают, что происходит в стране, или не понимают, как именно следует поступить, чтобы она развивалась успешнее.

Для меня непостижим такой подход. Read more... )
morreth: (Default)
[personal profile] morreth



Гаразд, скіпнемо той момент, що картинка насправді дуже образлива для мущін, бо виставляє їх діточками, яким у будь-якому віці потрібна мама. Роздивимося насамперед сам маніфест цієї картинки: я вибираю жінку, яка мене обслуговує.

Давайте запитаємо себе: що в цій ситуації отримує жінка? Якій зиск з того, що вона порається біля великої діточки, годуючи її та заганяючи мити ручки?

Секс? Та достобіса мужиків згодні на секс заради, власне, сексу. В жінки - ПРИ БУДЬ-ЯКИХ ЗОВНІШНІХ ДАНИХ - нема проблеми отримати секс просто так, не роблячи жодних зусиль по приготуванню Священного Борщу. Так, це навряд чи буде секс з принцом, але якщо потрібний не весь чоловік, а лише певна частина його тіла, то до зовнішньості не будеш дуже прискіпатися. Як у "Поверхніі озера": я в номері такому-то, двері не зачинені.

(це вже не кажучи про те, як жінки здатні доставляти одна одній і самі собі)

Є, правда, нюанс: так не завжди можна отримати ЯКІСНИЙ секс. Але подивимося правді у вічі: в обмін на Священний Борщ теж не завжди можна отримати якісний секс. Чоловіки щось якось ментально затрималися у повоєнних роках, і думають, що жінка кінчає вже від запаху фундосі. Ні, не кінчає. Тобто, є різні kinks, і на запах фундосі також, але, як і всі фетиші, цей не є дуже поширеним. І фундосі треба частіше прати.

Дітей? Це така сама історія, як із сексом: більшість чоловіків настільки любить сам процес, що радо стануть страйкбрехерами. До того ж, при наявності дитини чоловік часто - це ще одне вередливе та голодне немовля в домі, заради якого треба жертвувати часом та здоров'ям. Чоловік, здатний бути своїй дитині справжнім батьком, є алмазом рідшим за "Орлова". Шанси отримати такого серед тих, хто маніфестує свою потребу в обслуговуванні, є числом від'ємним.

Турботу та опіку? Та ну ж бо, яку турботу та опіку може надати велика дитинка, яка хоче "кушать і на ручкі"?

Прибічники "сімейних цінностей" ніяк не второпають: СІМ'Я НЕ ВИГІДНА ЖІНЦІ. Жирна крапка. Прикрий для чоловіків, але неспростовний факт полягає в тому, що жінці краще самій або в спільноті жінок. Настільки краще, що з давніх давен треба було вдаватися до суворого примусу, аби заганяти жінок в родини. Тиснути всією вагою держави, яка не визнавала за жінкою майнових та людських прав, Церкви, традиції.

Зараз, коли держава хоче, щоб жіноцтво працювало та сплачувало податки, церква курить ладан на лавці запасних, а традиція перетворилася на фарс, жінку тримає в родині лише сила звички. І цей останній фактор слабшає щороку: навіть на релігійному Заході України третина подружжів розлучається. На Сході та Півдні процент розлучень сягає 70%. Одного дня трест під назвою "шлюб" лусне, бо половині акціонерів - жінкам - він нічого не дає.

Шановні прихильники "родинних цінностей". Якщо ви хочете, щоб жінки повернулися до тих цінностей, вам доведеться дуже, дуже ретельно пояснити, що в них, власне, цінного.

Отакі пироги.

morreth: (Default)
[personal profile] morreth
Знйдене рік тому, але втрачене. Заберу сюди, абине втратити знов.

Что не так с "Последним кольценосцем"

 

Read more... )

Итак, в Мордоре происходит промышленная революция. Паровые машины, плавильни, шахты, станки и приставленные к ним пролетарии работают денно и нощно, выдавая на-гора огромные партии сравнительно дешевого железа, стекла, тканей, бумаги, и вообще "все, что нужно для души". Это все нужно кому-то продавать, а поскольку экономическая теория не поднялась еще выше меркантилизма, то продают за серебро и золото на север и запад, за сырье и продукты - на юг и восток. С юга же и востока поступают рабы, потому что от шестнадцатичасового рабочего дня пролетарии дохнут, резерв урбанизации исчерпан еще поколение назад, а орокуэнов и троллей в шахту и на завод не загонишь.

Экономика Севера начинает трещать и пошатываться. Во-первых, из оборота вымываются драгоценные металлы. Во-вторых, разоряются цеха и частники, не выдерживая конкуренции с дешевым мануфактурным мордорским товаром. В-третьих, феодалы, стремясь накупить побольше мордорских штук и диковин, увеличивают налоговый гнет, чтобы платить Мордору за них золотом.

В довершение всего на окраинах начинают пропадать люди - вастаки и орокуэны осваивают работорговлю на новых территориях. Ну а чего, им тоже хочется хороших острых ножей, добротных тканей и стеклянных бус, а за что все это купить, если свое отдавать в обмен жалко?

Когда разоряется уже и королевская казна, государи Гондора и Рохана спохватываются: так дальше нельзя. А поскольку политическая мысль не обгоняет экономическую, решение кажется королям очевидным: ВААААГХ!

И никакой магии. Почему Еськов вместо поиска экономических обоснуев для войны ищет магические?

Рискну предположить: потому что при любом реалистичном экономическом раскладе Мордор не получается той помесью новосибирского академгородка с Багдадом из "Тысячи и одной ночи", которая пригрезилась Еськову. Реалистичная промышленная революция не выглядит как рай для ученых и поэтов, она выглядит как адов ППЦ. В обсуждении я дожимал Заревича вопросом, почему у Еськова о техническом прогрессе Мордора только рассказывается, но не показывается? Где у мордорцев оружие, доспех, одежда, обувь массового мануфактурного производства? Где хотя бы арбалеты?

Я отвечу на этт вопрос здесь. Еськов не изображает реальную промышленную революцию в Мордоре по той простой причине, что Мордор с реальной промышленной революцией тут же перестанет походить на что-то белое и пушистое. Промышленная революция - это агрессивный захват рынков сбыта и сырьевых источников, а значит - неизбежные войны. Агрессивные войны.

Мордор с реальной промышленной революцией получился бы ну просто офигенно похож на толкеновский Мордор. И гнев отсталых окрестных стран на такой Мордор был бы справедлив, как гнев туземцев на англичан, голланцев и прочих колонизаторов.

А это уже резко противоречт творческому зпмыслу Еськова. Каковой состоит вовсе не в том, чтобы "представить себе мир Средиземья таким же реальным, как наш". А в том, чтобы оправдать Мордор, как бы для этого ни пришлось изнасиловать канон. Поэтому Еськов забивает на экономику и придумывает заговор сионских мудрецов магов.

Не верите? Ну, вот вам еще один момент как иллюстрация. Итак, у Еськова ради пущего реализму и орки и тролли - просто люди, кочевники и горцы.

Но вот эльфы у него - эльфы. Почему? В рамках того же реализма их нетрудно представить просто еще одной расой людей - магически продвинутой, долгоживущей, евгенически прокачанной, но расой людей. Это нисколько не повредило бы сюжету - то же самое протаскиваем Палантир в Лориен, другой кидаем в Ородруин, ну какая разница, какой формы уши у клопоели, если уж орков и троллей записали в люди?

Для сюжета никакой, для идеологии - огромная: главный враг, гад за гадом, должен быть нелюдем, чтоб его не жалко было.

Собственно, поэтому у Толкиена орки - нелюди.

То есть, Еськов нигде не улучшил ситуацию по сравнению с оригиналом в пользу реализма. С реализмом он поступает так же, как и с каноном: где можно - использует аккуратно, где нельзя - отрезает куски квадратной формы, пинками загоняет в круглые дырки и говорит, что так и было.

Вот например: я задался вопросом, почему в мире Еськова существует Валинор, но почему-то "никогда не существовало" Нуменора.

(И тогда вопрос, кем же основаны Умбар, Пеларгир и собственно Гондор?)

У этого вопроса на самом деле есть четкий ответ: Нуменор выпилен потому, что он самим своим существование мобрушивал идею "прогрессивного Мордора" - если у людей и без Мордора была великая империя со стальными кораблями и огнестрелом, то рушится  концепт "свет с востока для вшивого застойного Запада".

Зачем же Еськов все это делает?

Затем, что у него все подчинено единой идее. И эта идея - даже не показать Мордор белым и пушистым (Мордор Еськову вообще мало интересен, несмотря на все декларации, там действия почти и нет).

Эта идея - показать Запад злым и страшным. Источником всякого ужаса и ППЦа. "И часовню тоже".

То есть, за всеми еськовскими декрарациями стоит примитивнейший советский ресентимент: как это наш уютный Мордор с его академгородками проиграл холодную войну этим эльфам с вымороженными до дна глазами? Почему соблазнились эти очаровательные гондорцы/роханцы (восточноевропейцы и "бывший наш народ" в этих прибалтиках-украинах-беларусях)?

В общем, поскреби "скептика и агностика" - найдешь маленького комсорга.

2. СЮЖЕТ

Главый вопрос, который я задаю сам себе - как я это читал в 2000 году и не плевался за горизонт? Это же, для начала, просто ужасно написано. У героев нет языковых характеристик, все разговаривают одинаково, при этом неотличимо от авторской речи, убиться об стену. Километровые прогоны и лирические отступления про каких-то краснорубашечников, вся роль которых сводится к тому, чтоб довести героя из пункта А в пункт Б или просто появиться и тут же погибнуть. Но это фигня по сравнению с тем, как построен сам сюжет.

Он построен из роялей. Чуть более, чем полностью.

Судите сами: недобитые участники Мораннонской битвы Халадин и Цэрлэг пытаются вернуться домой и СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкаются на  закопанного в песок барона Тангорна, который хотел помешать резне в Тэшгольском ущелье, но не вышло, его одолели. Затем они идут по следам тех, кто устроил резню, выносят их на пинках и убивают командира их отряда эльфа Элоара. Ладно, пока вроде все нормально. Но тут на них СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО натыкается последний назгул Шарья-Рана, который СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО знает все, что необходимо Халаддину для осуществления миссии по уничтожению Зеркала Галадриэли, каковую миссию может осуществить только он, потому что он СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО нечувствителен к магии.

(то есть, оцените качество резины: назгулы воюют против Гэндальфа и Лориэна, но такого ценного кадра, как неуязвимый для магии "пария" Халадин отправляют рисковать головой в качестве простого полкового лекаря и только проиграв войну, етической силой находят его в песках, где он мог умереть уже надцать раз, и поручают ему миссию, на исполнение которой отводится ему два месяца)

Для осуществления этой миссии надо достать где-то два Палантира, один протащить в Лориэн, а второй сбросить в Ородруин. СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО один есть в Дол-Гулдуре, откуда его можно забросить в Лориен планером, а второй - в Эмин-Арнен, буквально в двух шагах.

СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО спасенный Тангорн оказывается близким другом Фарамира. Более того, так же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что он когда-то был резидентом разведки Фарамира в Умбаре и знает там все ходы-выходы. Опять же СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказывается, что убитый ими эльф Элоар - не просто хрен с бугра, а сын эльфийской министерши иностранных дел. А его старший брат руководит СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО умбарской резидентурой.

(прямо как в анекдоте - "Тут мне, Петька, фишка-то и поперла!")

Тангорн едет в Умбар продавать эльфам легенду о том, что Элоар жив и в плену у мордорской разведки. Но эльфы не дураки и покупать эту легенду не собираются. Дело почти провалено, как вдруг СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО Тангорна убивают по ошибке агенты Арагорна. Его любовница СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО расслышала предсмертное "не получилось" как "получилось".  Благодаря этим двум рояльчикам миссия в своей первой части имела успех: эльфы решили, что раз посредник убит, значит, дело серьезное, а Фарамир не дал отбой.

(а почему надо было так мудрить с Умбаром, если агентами Лориена начинен Минас-Тиритский двор? А чисто "чтобы слоники побегали")

Дальше веселей: миссия по доставке Палантра в Лориен. Представьте себе, СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО ключевой фигурант оказался братом возлюбленной Халадина! Каковой брат СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО не погиб в плену на каменоломнях, потому что СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО оказался конструктором планеров и планеристом и спецслужбы Арагорна его с каменоломен выдернули и поместили... в Дол-Гулдур, где СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО была открыта шарашка, на которой обманутые арагорновскими шпионами мордорские ученые ковали оружие возмездия - как они думали, для мордорского подполья, а на самом деле...

(вот тут у Еськова и появляется все, чего не было в Пеленнорской битве - и военная форма, и арбалеты, и обувь мануфактурного производства. Не прошло и 9/10 книги. Причем об арбалетах Еськов рассуждает много и со вкусом - вот только для лесной войны малыми отрядами, какая ведется в последних главах, арбалет не так хорош, как лук: скорость заряжания тут гораздо принципиальней, чем дальность полета стрелы и пробивная сила - за деревьями-то все равно дальше ста метров не видать, а ствол и с тысячефунтовым атяжением не пробить. То есть, в большой битве, где можно и нужно организовать стрельбу плутонгами, арбалеты не применялись, а в лесную стычку Еськов их запендюрил)

Оный брат возлюбленной Халадина выполняет миссию - но и сам СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО попадается в плен. Там он под действием эльфийских чар сливает информацию о Дол-Гулдурской шарашке. Эльфы накрывают шарашку,и при отступлении их оной СОВЕРШЕННО СЛУЧАЙНО кармическая справедливость настигает нехороших спецслужбистов Арагорна. Мордорских умников тоже, но то таке.

В финале таки все подзрывается должным образом. Выжившие герои скачут на роялях в закат.

 


mfrid: (Default)
[personal profile] mfrid
Улаганский тракт идет в сторону от Чуйского от поселка Окташ. Дорога качеством существенно хуже, — примерно такого, как ждешь от горной дороги. Близко к началу тракта находится известное место «красные ворота», где дорога проходит между скал и вдоль горной реки Чибит.

altay_2017_93

Многофото )

Чегекашка

Sep. 15th, 2017 03:28 pm
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
В культовом сериале "17 мгновений весны" собеседник Штирлица, немецкий генерал, упоминает (полукомически) "пархатых большевицких казаков".

ВНИМАНИЕ, ВОПРОС:

в каком еще знаменитом произведении мирового кинематографа появляется этот образ (не выражение, а зрительный образ)?
taki_net: (Default)
[personal profile] taki_net
(акк. Александр Костромин)



Содержание и примерная навигация: (1:42 весь концерт, т.е. около 4 минут на номер).

1. Перед концертом
2. Хромой король
3. Амстердам
4. Да, я знаю, я Вам не пара
5. Рабочий
6. Рыбак
7. Грустные мысли
8. Поезд
9. Жалобы алкоголика
10. Размытый путь
11. Наш разговор
12. Ой-ой-ой, я несчастная девчоночка
13. С тоской почти что человечьей
14. Из больничной тетради
15. Летели гуси
16. Новый Год в Кремле
17. Неандертальский Прометей
18. На античной вазе
19. Сырая тяжесть сапога
20. Всё болота, болота...
22. Ну пожалуйста...
22. Хромой король (рус. и франц.)
23. Пастушка
24. Дорога в дождь
25. Уеду, уеду, уеду
26. Надежды маленький оркестрик
Page generated Sep. 26th, 2017 03:52 am
Powered by Dreamwidth Studios